«Якби ти знав, як много важить слово!»

Іван Франко

Майже сто років тому український історик Михайло Грушевський сказав:” Якщо ми, українці, хочемо, щоб нас поважали інші народи, то треба, нарешті, почати з поваги до самих себе. ” Коли це ”нарешті ” стане нормою, нам не відомо. Народившись в Америці, моє покоління, виховане на українських традиціях, задумується над збереженням в своєму середовищі національної культури, мови, звичаїв, української самобутності. Напрацьований досвід не є підставою для заспокоєння, що з проголошенням Незалежності України, українська мова і культура природньо завойовуватимуть собі місце під небом тих країн, де проживають українці.

Подорожі Україною сьогодні особливо приваблюють туристів. Я вже не вважаю себе туристом, так як часто буваю в Україні, а останніми роками живу між Львовом і Чикаго.  Кожного разу не забуваю взяти фотоапарат, щоби залишити на згадку світлину. Яким було моє здивування, коли у Львові і Києві довелося читати вивіски та оголошення незрозумілою мені мовою. Так народилася ідея видати  путівник-довідник туристові, що не знає української мови і за фотографіями шукатиме потрібний будинок. Архітектура та велич Львова не в силі приховати малограмотність ділків міської влади, які забруднили місто вивісками та оголошеннями неестетичною американо-українською мішанкою слів-приблуд. Чи знають англійську мову ці неуки, які нав’язують мешканцям міста чужий лексикон. Сподіваюся, що мої світлини допоможуть львів’янам і гостям у багатьох випадках. Зокрема подорожуючі будуть знати, що підтвердити квиток на виліт до Америки, вони зможуть у туристичних фірмах “Смайл” або “Бюті Травел”. , а пообідати можна у ресторані “Корнер” або в “Суп-хауз”, по дорозі зайти у бутік “Парад’is” за обновою та відвідати імідж студію “Міледі”. Минаючи будинок якоїсь будівельної контори, звернете увагу на рекламний щит – “Термобуд – сендвіч-панелі”, а далі якийсь банк закликає зробити “мультивалютний депозит”?, “мобайл плаза” пробонує “мобілки”, а фірма “Каменяр” продає “гаражні бокси”… Від прочитаного

рябить в очах. Зупиняєшся перепочити. Перед тобою цікавий плакат із не менш цікавим змістом посланням : “Життя прекрасне і без політики… Сфокусуйся на головному.” Тільки тепер ви відчуваєте і бачите, що насправді відбувається. Кожен українець, де б він не жив, несе в собі частинку Батьківщини. Україна там, де ми є! Ці слова гордо мовляться тими ж можновладцями, які приїхавши до Америки, запевнюють у своєму патріотизмі частково асимильованих українців. А що робиться в Україні, чому перетворюєте себе, панове-посадовці у паяців-неуків? За професією я лікар, українська мова є мовою моїх батьків і моїх дітей. Хочеться, щоби розуміння величі нашої мови жило серед наших людей в Україні. Зауважую, що збайдужілі до рідного слова журналісти, без найменшої на це потреби, вживають англійські слова у своїй лексиці.   Українські засоби масової інформації, зокрема електронні, інфіковані русизмами, свідомо підхоплюють вірус англіцизмів. Ніким неконтрольована епідемія набирає ознак лінгвоциду, знижується культура мовлення, зникає  увага до слова та думки. Кому байдуже, чи рідна назва, чи чужий приблуда-покруч, той, наче молитву, не шептатиме Франкове кредо: «Якби ти знав, як много важить слово!».

Роксоляна Тимяк-Лончина

Чикаго, США